Село Нивиці

Моє село з духм’яними садами, Біля очей суха долоня мами… Сорочка вишиванка і калина - Це сама найрідніша Україна. Надвечір цвіркунів далеко чути… В траву шовкову впасти і заснути. Яка ж в землі рідненькій, друзі, сила, Що, буцімто, ростуть у мене крила. Садка ледь-ледь зелене шепотіння, Мережива на сонці павутиння. Рум’яний подих теплої хлібини - Це частка теж моєї України. Крізь коси верб проміння сліпить очі, Фіалок подих стелеться до ночі. Рожевим поничем кущі увиті, Подібного не бачив я у світі. Над гаєм перша зірка засвітилась, З дітьми лелека крилами укрилась. А очі неба стали сині-сині, Таке буває лиш на Україні.