Іван Тобілевич

1864 — на службі в повітовому суді. 1865 — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича. 1870 — одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей[1]. 1881 — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.[1] 1883 — в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького. 1883 — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. 1884 — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». 1886–1887 — опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». Один з останніх фотопортретів, 1905 рік 1886 — у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого. 1887 — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником. 1888 — з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського. 1890 — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч». 1897 — склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський. 1899 — написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття. 1900–1904 — створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море». 1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

Написані мною твори: Комедії «Сто тисяч» та «Хазяїн» П'єса «Паливода XVIII століття» Комедія «Чумаки» Бурлака (1883) Безталанна (1884) Бондарівна (1884) Розумний і дурень (1885) Наймичка (1885) Мартин Боруля (1886) Гроші (1889) Сто тисяч (1889) Батькова казка (1892) Паливода XVIII століття (1893) Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895) Понад Дніпром (1897) Чумаки (1897) Сава Чалий (1899) Хазяїн (1900) Гандзя (1902) Суета (1903) Житейськеє море (1904) Екранізовані Автор багатьох п'єс, які було екранізовано: «Мартин Боруля» (1953, реж. О.Швачко), «Наймичка» (1964, реж. І.Молостова, В.Лапокниш), «Сто тисяч» (1957, реж. В.Іванов), «Хазяїн» (1976, реж. Ю.Некрасов, А.Ріпко)