Anastasiya Yuchyk

Як умру, то поховайте подалі від школи, На педраді не згадуйте більше вже ніколи, На вінок мені не тратьте ні грошей, ні часу, Бо я знаю, що вчительство не має запасу. На могилі залишіте які-небудь квіти, А в головах покладіте план самоосвіти, Зошит, ручку і щоденник всуньте мені в руки І згадайте, друзі милі, муки мої муки. Прощавайте назавжди конспекти й шпаргалки, І ви, колеги-вчителі, і вчителяльки! Не прожив я так, як люди, недосипав ночі, Все над тими зошитами вилазили очі, З’їла школа моє серце і ще пів-печінки, Бо за нею я не бачив ні дітей, ні жінки. Місцевкому передайте моє шанування, Так путівки й не діждався я на лікування, Ну а завучу скажіте, хай розклад міняє, Бо мене вже на цім світі живого немає… Прощавайте назавжди, двійки і одиниці, І ви, колеги-вчителі і вчителиці. Директору передайте мою шану й дяку, Хай він тепер поцілує мене в саму… руку. Треба вам запам'ятати, вчителі майбутні: В школі добре працювати, як нема в ній учнів. Прощавайте назавжди, педради й уроки, І ви, колеги-вчителі і вчительохи... А як трапиться колись, що буде зарплата, То випийте ви за мене по сто грам на брата. Ось і все. Тепер – прощайте! Бо я точно знаю: Хто учитель на цім світі – той іде до раю!

Малювання та квілінг